Аудіокурс злягання

59

Є такий прелестнейший тип людей. Ці люди вічно зайняті, вони всі в справах і турботах, працюють день і ніч. Тільки біда — ніхто їх не цінує, на що скаржаться безустанно. Моя сусідка з таких людей. На жаль, в старому будинку чутність відмінна. Через стінку я кожен день можу вислухати те, що про мене думають.

Гучна музика. Ну, точніше, музика за стінкою — у мене гучні буми. Через годину і таблетку від головного болю залишаю надію, що вимкнуть самі. Плентаюся. Відкривають.

— Не могли б ви зменшити музику?

На обличчі зневагу до бидла в особі мене:

— А че, заважає?

Їй в голову після мільйонного мого візиту навіть не приходить те, що музика може заважати. Заважати вчитися, наприклад. Після виключення чую скарги співмешканцю: вона тут працює в поті чола, а злісні сусіди (в особі виключно мене) навіть п’ять хвилин музику не дають послухати.

Те ж саме ставлення до прохання, вибачте, трахатись тихше. На пояснення, що в будинок скоро приїде п’ятирічний дитина:

— Ну так нехай дізнається, їй пора вже. Ги-ги-ги…

У тебе не вистачає часу ні на що. Ні на прибирання недопалків за твоїм другом, ні на вигул нещасної кімнатної собачки (раз в тиждень її вигулює твій співмешканець), ні на нормальну освіту. Грошей теж не вистачає. Зате по дорозі додому я кожен день бачу тебе вилазить з машини, в якій ти їхала цілих дві зупинки від роботи! Кожен день ти знаходиш час потрахаться і вмикати музику. І задолбать мене.