Російська народна червоточина

53

Я живу в Європі. Не емігрант, просто по бізнесу довелося поїхати, потім закрутилося… загалом, вже багато років в Росії буваю лише зрідка.

У місті, де я живу, є цілий «російський» район. Не треба, мабуть, додати, що район це не найпрестижніший. Люди там, що називається, low quality. Але, оскільки вони є, на них періодично натикаєшся. І це завжди боляче.

Дантиста сильно рекомендували знайомі: «Ах, наш, по-російськи говорить!» Добро, пішов. Це був кошмар. Біль жахлива, знеболюючі він щосили економить. Тут йому потримай, тут потерпи. Помучившись з тиждень, я пішов переробляти до іншого стоматолога. Вона американка, робила все не боляче, з жартами і вічної гарантією.

Уборщицау порадили, зрозуміло, «нашу»: «Ах, вона по-російськи говорить!» Блін, жах. Вирвані з коренем розетки, відеоплеєр, який опинився догори ногами (мабуть, пил протирала, а що це таке — не зрозуміла), «дбайливо» перекладені в інші місця особисті речі, які я потім з тиждень шукав… Вигнав. Тепер працює хорватка — все ідеально чисто і лежить рівно на тих же місцях, як ніби ніхто не чіпав.

Після послуг російської садівника (ну, ви зрозуміли, він же по-російськи говорить) мій крихітний виноградник тихо помер, і я пропустив рік без домашнього вина. Тепер працює грек — миле діло, все так і пре в гору.

І таких прикладів у мене десятки.

Я зрозумів. Справа не в Путіні. Навіть не в комуністах. Справа самих росіян. Щось в них зіпсовано, і зіпсовано давно… Тому у нас машини — лайно, літаки падають, будинки розвалюються. І це задовбує: я ж теж російська, так чому ж я можу змушувати себе бути людиною, а вони — ні?