Хрестоматійний хам

101

Свого кривдника я зустріла в трамваї близько шести годин звичайного буднього дня, повертаючись, як і більшість людей, з роботи. І якщо раніше вираз «трамвайний хам» уявлялося мені всього лише алегорією, то зараз я можу бути впевнена, що переді мною власні очі побачили втілення цього образу.

Почалося все досить банально. Зайшовши в трамвай, заповнений людьми трохи менше, ніж повністю, я зайняла стояче місце. Під мірний стукіт коліс поринула у свої невеселі думки — і раптово відчула неприємні поштовхи в область стегна. Повернувши голову, я виявила не цілком впевнено стоїть на ногах тіло вельми неприємного (і неохайного) на вид молодої людини, який, телепаясь на поручні, розгойдувався в такт руху трамвая, постійно торкаючись мене своїм тілом. Запах від нього виходив неприємний, він одразу дав мені зрозуміти, що чоловік абсолютно п’яний. Уявляєте, наскільки це огидно?

Не подумайте, що я веду себе, немов ніжна фіалка, і демонструю своє «фе», як тільки хто-небудь вторгається в мою зону комфорту. Я все розумію, це годину пік, громадський транспорт, тебе можуть випадково впасти парасолькою, віддавити ногу, з’їздити рюкзаком по обличчю, в той час як ти стоїш на одній (цієї самої, віддавленою) нозі, так як другу поставити нікуди. Це типово, нормально, звично. Але ситуацію, яку описую, я стерпіти не могла.

— Молодий чоловік! — делікатно і ввічливо попросила я. — Будь ласка, тримайтеся на ногах більш стійко. Ви мені заважаєте.

— А? Че? — поширюючи запах перегару прямо в обличчя, вигукнув пасажир. — Чим я тобі заважаю ваще?

— Мені неприємні ваші дотики.

— А шо тобі не подобається? Я нічого такого не роблю. От якби я прилаштувався ззаду або спереду, тоді інша розмова.

— По-перше, ми на «ти» не переходили. По-друге, залиште свої непристойні фантазії при собі.

— Гаразд, не жени, че ти як целка?

— Вам слід було б вийти з трамвая. Ви непробачно п’яні.

— Іди на х#$!

— Який гідну відповідь.

— Іди на х#$!

Звичайно ж, я не стала продовжувати це безглузде спілкування. Згодом довго картала себе за те, що взагалі вступила в діалог, але я володію запальним характером і не можу просто промовчати.

У цій ситуації вкрай розчарувало поведінку людей. Ніхто не спробував за мене заступитися — вони просто стояли і з цікавістю спостерігали, у що розвинеться конфлікт. Хто-то бридко сміявся, хтось робив вигляд, що нічого не відбувається. Невже жодному чоловікові не прийшло в голову просто викинути п’яного з трамвая на першій же зупинці?

Це хибне суспільство мене задолбали.