Цар всієї квартири

62

— Доставка газет. Відкрийте, будь ласка, двері.

Задолбали, чи не правда? І мене задолбали. Задолбали кожен раз повторювати цю фразу і отримувати у відповідь недовіра, презирство, а то і брудну лайку.

— Яка ще газета у вихідний день (восьмій вечора)?

Ви не повірите: переважна більшість моїх побратимів по роботі розносить газети саме вечорами або у вихідні. У мене немає поняття «робочий день» — у мене є поняття «замовлення» та «строк виконання». Та й потім, багато хто з вас потрапляють додому по буднях раніше п’яти? Кому мені в цей час дзвонити?

— Свої ключі треба мати!

Та звідки ж вони візьмуться, якщо ви тиждень тому поміняли щиток домофону, а ключ надати в нашу організацію не потрудилися? А у самої організації не вистачить грошей, щоб разом купити ключі до всіх під’їздів у місті.

Окремо задовбали персонажі, які вважають, що я дзвоню виключно в їх квартиру лише від своєї сволотний натури. Та я б радий вам не дзвонити, але у вашому під’їзді всього дюжина квартир. Три віддані під магазини, в п’яти не беруть трубку, у двох немає домофонів, а в останній залишилася сидить такий же цар всієї квартири, яким лінь зайвий раз натиснути кнопку.

— Не сувайте свої реклами! — кричить бабуся з лавки. Правильно, ніхто не хоче бачити у своєму ящику рекламу. Тільки її хоче бачити там мій замовник, який платить мені за це гроші. Невже вам так складно зробити крок від ящика до сміттєпроводу і викинути небажану пресу?

Замовники теж отжигают: якщо доводиться доставляти листи, диски або каталоги, то чомусь ніхто з них не уточнює наявність адресата на тому місці, де він був казна сволько років тому. Я вже не кажу про вказівку орієнтирів, без яких часом неможливо здогадатися, що пафосне ТОВ «Бла-бла-бла» — це скромний підвальчик без вивіски у дворі.

Добре тим, кому за службовим обов’язком доводиться бути лише телепатом. Мені ж треба бути додатково великим магом, здатним переміщуватися крізь замкнені двері і подорожувати в часі.